Сава Михайлович народився у бідній селянській родині. Він був третьою дитиною із шести, що дожили до зрілого віку. З величезною напругою пережив тяжкі двадцяті роки розрухи й голоду, постійно виявляючи прагнення вчитися й допомогти вижити усій родині. Важку фізичну працю хлопець поєднував із самоосвітою й уже в юнацькому віці викладав у сільській школі. Відслуживши в армії, вступив на робітфак у Запоріжжі, а після його закінчення як особливо старанний учень був направлений на подальше навчання у Сталінський (Донецький) індустріальний інститут.

У 1939 р. Сава Михайлович здобув фах гірничого інженера-шахтобудівельника. До початку Великої Вітчизняної війни він працював змінним інженером, начальником ділянки ВКР на шахтах № 19 та імені Челюскінців тресту «Сталінвугілля».

У жовтні 1941 р. разом із групою шахтобудівельників та їхніми родинами С. М. Афендиков був евакуйований у Кизелівський вугільний басейн, де протягом 10 років пройшов трудовий шлях від помічника начальника ділянки ВКР шахти ім. Сталіна до головного інженера тресту «Кизелвугілля». У вересні 1951 р. його відправили на навчання в Академію вугільної промисловості у Москву, після закінчення якої призначили керівником тресту «Макіїввугілля».

Розвиток видобутку вугілля в Макіївському регіоні на основі ефективних рішень та на базі прогресивних технологій — постійно в центрі уваги С. М. Афендикова, який наполегливо й планомірно запроваджував найбільші за масштабами і найважливіші за значенням заходи з удосконалення вугільного виробництва. Десять років роботи Сави Михайловича керівником тресту ознаменувалися будівництвом шахт «Пролетарська-Глибока» (ім. В. І. Леніна), «Холодна Балка», ім. В. М. Бажанова, які сьогодні становлять основу ДП «Макіїввугілля».

У вересні 1963 р. С. М. Афендиков був призначений головним інженером Управління капітального будівництва Мінвуглепрому УРСР і працював на цій посаді до виходу на пенсію в 1975 р.

Довголітня й сумлінна праця С. М. Афендикова у вугільній галузі відзначені відомчими й урядовими нагородами.

Сава Михайлович став засновником сімейної гірняцької династії. Його син Владлен, закінчивши в 1961 р. Донецький політехнічний інститут, протягом 14 років працював у шахтоуправлінні «Холодна Балка» й виріс від дільничного маркшейдера до технічного керівника підприємства, а згодом протягом 11 років у ВО «Макіїввугілля» обіймав посади начальника технічного управління й першогозаступника технічного директора об’єднання. У листопаді 1984 р. наказом Мінвуглепрому СРСР він був призначений начальником відділу аналізу, а в 1988 р. — заступником начальника Головного технічного управління міністерства.

Онук С. М. Афендикова Олег пішов шляхом діда й батька: розпочавши навчання в Донецькому політехнічному інституті, продовжив його у Фрайбурзькій гірничій академії (Німеччина). Здобувши фах гірничого інженера, він працює в коксохімічному виробництві. Онука Марина після закінчення Канадського навчального центру (м. Калгарі) обіймає посаду головного фахівця ЗАТ «ПК «Кузбастрансвугілля».

Продовжувач династії гірників
Афендиков Владлен Савич

За старою традицією в родині Афендикових чоловіки — гірники, а жінки — лікарі. Дружина Сави Михайловича Марія Панасівна закінчила Сталінський (Донецький) медінститут за фахом «Лікар-хірург» і протягом 60 років була поруч із чоловіком. Марія Панасівна брала активну участь у життєдіяльності гірняцьких колективів, вирішуючи питання охорони здоров’я та соціальні проблеми шахтарів і членів їхніх родин. Дочка подружжя Афендикових Алла працювала лікарем у Макіївській міській лікарні № 1.

У 1939 р. Сава Михайлович здобув фах гірничого інженера-шахтобудівельника. До початку Великої Вітчизняної війни він працював змінним інженером, начальником ділянки ВКР на шахтах № 19 та імені Челюскінців тресту «Сталінвугілля».

У жовтні 1941 р. разом із групою шахтобудівельників та їхніми родинами С. М. Афендиков був евакуйований у Кизелівський вугільний басейн, де протягом 10 років пройшов трудовий шлях від помічника начальника ділянки ВКР шахти ім. Сталіна до головного інженера тресту «Кизелвугілля». У вересні 1951 р. його відправили на навчання в Академію вугільної промисловості у Москву, після закінчення якої призначили керівником тресту «Макіїввугілля».

Розвиток видобутку вугілля в Макіївському регіоні на основі ефективних рішень та на базі прогресивних технологій — постійно в центрі уваги С. М. Афендикова, який наполегливо й планомірно запроваджував найбільші за масштабами і найважливіші за значенням заходи з удосконалення вугільного виробництва. Десять років роботи Сави Михайловича керівником тресту ознаменувалися будівництвом шахт «Пролетарська-Глибока» (ім. В. І. Леніна), «Холодна Балка», ім. В. М. Бажанова, які сьогодні становлять основу ДП «Макіїввугілля».

У вересні 1963 р. С. М. Афендиков був призначений головним інженером Управління капітального будівництва Мінвуглепрому УРСР і працював на цій посаді до виходу на пенсію в 1975 р.

Довголітня й сумлінна праця С. М. Афендикова у вугільній галузі відзначені відомчими й урядовими нагородами.

Сава Михайлович став засновником сімейної гірняцької династії. Його син Владлен, закінчивши в 1961 р. Донецький політехнічний інститут, протягом 14 років працював у шахтоуправлінні «Холодна Балка» й виріс від дільничного маркшейдера до технічного керівника підприємства, а згодом протягом 11 років у ВО «Макіїввугілля» обіймав посади начальника технічного управління й першогозаступника технічного директора об’єднання. У листопаді 1984 р. наказом Мінвуглепрому СРСР він був призначений начальником відділу аналізу, а в 1988 р. — заступником начальника Головного технічного управління міністерства.

Онук С. М. Афендикова Олег пішов шляхом діда й батька: розпочавши навчання в Донецькому політехнічному інституті, продовжив його у Фрайбурзькій гірничій академії (Німеччина). Здобувши фах гірничого інженера, він працює в коксохімічному виробництві. Онука Марина після закінчення Канадського навчального центру (м. Калгарі) обіймає посаду головного фахівця ЗАТ «ПК «Кузбастрансвугілля».

За старою традицією в родині Афендикових чоловіки — гірники, а жінки — лікарі. Дружина Сави Михайловича Марія Панасівна закінчила Сталінський (Донецький) медінститут за фахом «Лікар-хірург» і протягом 60 років була поруч із чоловіком. Марія Панасівна брала активну участь у життєдіяльності гірняцьких колективів, вирішуючи питання охорони здоров’я та соціальні проблеми шахтарів і членів їхніх родин. Дочка подружжя Афендикових Алла працювала лікарем у Макіївській міській лікарні № 1.