Народився 24 лютого 1953 у м. Макіївці Донецької області в сім’ї гірничого інженера Михайла Порфирійовича й учительки Анастасії Іванівни. Приклад батька, який працював директором шахти, а потім і шахтоуправління, мав вирішальне значення, коли хлопець після закінчення школи обирав свій подальший шлях. Відтак у 1970 р. Олександр Брюханов став студентом гірничого факультету Донецького політехнічного інституту.

Із часів навчання лишилося чимало приємних спогадів: і робота в колгоспах та радгоспах, і проходження вишколи у військових таборах у м. Юрга Кемеровської області, й іспити у суворих викладачів. Запам’ятався завідувач кафедри теоретичної механіки Федір Стіфєєв із його вимогливістю і водночас високою порядністю і добротою.

Після закінчення інституту Олександр Михайлович працював у ВО «Макіїввугілля»: спершу гірничим майстром, помічником начальника, начальником дільниці шахти № 3 ш/у «Холодна Балка», потім, у 1980–1986 рр., головним інженером, директором ш/у «Холодна Балка», ще за рік — технічним директором, головним інженером ВО «Макіїввугілля», а протягом 1987–1989 рр. обіймав посаду директора шахти ХХ з’їзду КПРС.

У 1989 р. О. М. Брюханов був призначений директором із капітального будівництва ВО «Жовтеньвугілля» (м. Харцизьк), ВО «Шахтарськвугілля» (м. Шахтарськ).

Протягом 1990–2000 рр. він працював технічним директором, головним інженером Державної холдингової компанії «Жовтеньвугілля» (м. Кіровське), потім очолював правління Державної холдингової компанії «Шахтарськантрацит», правління Державної холдингової компанії «Жовтеньвугілля» (м. Кіровське).

З липня 2000 р. Олександр Михайлович обіймає посаду директора Державного Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки робіт у гірничій промисловості (МакНДІ), одного з найстаріших інститутів України, який займається питаннями безпеки робіт на вугільних шахтах України.

О. М. Брюханов — автор 140 публікацій у наукових виданнях, 76 патентів на винаходи, 11 нормативних документів, 152 наукових праць, чотирьох міжнародних відкриттів. Він є академіком Академії гірничих наук України, Академії технологічних наук України, Міжнародної академії безпеки життєдіяльності (м. Київ), Міжнародної академії наук екології й безпеки, дійсним членом Міжнародної академії авторів відкриттів і винаходів. Крім того, Олександр Брюханов займається активною громадсько-політичною діяльністю: у 1998–2002 рр. він був депутатом Донецької обласної ради, у 2002–2006 рр. — депутатом Макіївської міської ради, неодноразово його обирали депутатом районної ради.

Будучи керівником установи, Олександр Брюханов не перериває зв’язку зі своєю alma mater, плідно працює з ученими університету над виконанням низки науково-дослідних робіт. З 2006 р. між МакНДІ та ДонНТУ укладена угода про підготовку фахівців із вищою освітою та науково-технічну співпрацю. МакНДІ регулярно бере участь у ярмарку вакансій у ДонНТУ.

За вагомі професійні досягнення О. М. Брюханов був нагороджений знаком «Шахтарська слава» III, ІІ й І ст. (1982, 1986, 1993), орденом «Дружба народів» (1986), нагрудним знаком «За доблесну службу» (1999), знаком «Шахтарська доблесть» III, ІІ й І ст. (2001, 2003, 2006), медаллю ім. М. В. Ломоносова (2003), а також удостоєний звання «Заслужений шахтар України» (2006), лауреата премії імені академіка О. О. Скочинського (2007) та лауреата Державної премії України в галузі науки й техніки (2009).

Родина Олександра Брюханова — це вже майже династія випускників Донецького національного технічного університету. Разом із дружиною Ларисою Олександр Михайлович виховав двох синів. Старший Михайло закінчив ДонНТУ у 1997 р., а молодший Павло — у 2002 р. Випускницею цього вузу є також дружина Павла Олена.

Життєве і професійне кредо Олександра Брюханова — це девіз ділової, цілеспрямованої і наполегливої людини: «Важкі завдання виконуємо негайно, неможливі — трохи пізніше».