Народився 1 лютого 1950 р. в с. Драбівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області у сім’ї колгоспників. Безмежна спадкова любов до землі стала визначальною в житті Анатолія Петровича, адже всі етапи його освітньо-трудової біографії нерозривно пов’язані з сільським господарством.

Так, закінчивши в 1967 р. Нетребську середню школу, А. П. Ворона вступив у Чигиринський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку. Два роки потому наступним етапом свого життєвого шляху обрав навчання у Київському інституті народного господарства імені Д. С. Коротченка. Ґрунтовна вища наука стала запорукою подальшої успішної професійної діяльності молодого фахівця.

Гарантоване робоче місце, яке надавала радянська система, талановитий випускник, уродженець Черкащини отримав в 1973 р. на Київщині у с. Стайки Кагарлицького району в колгоспі «Дніпро», куди поїхав разом із коханою дружиною Ольгою Василівною — вчителькою за фахом.

Про цю, без сумніву, одну з ключових подій свого життя зазначає: «Я — з Корсунь-Шевченківського району, де довкілля щедре природою, а Стайки цим обмежені — розташовані на високому плато правого берега Дніпра. За селом — крутояри, поля і мало дерев. Ось це мені не сподобалось. Та й не зрівняти теперішніх благоустроєних Стайок із тодішніми… Все життя «місити болото» не хотілось. Тим більше, що за 68 кілометрів зваблював комфортом Київ, де вчився у КІНГу. Сказав би хто тоді мені — не повірив, що із часом ми з Ольгою Василівною вже не уявлятимемо кращої місцини, ніж ця над Дніпром.».

Колгосп «Дніпро», справді, у 80-ті роки не лише у районі, але й в області був серед передових. Міцніла і його матеріально-технічна база: були зведені нові приміщення ферм, виробничий корпус на тракторній бригаді. Трапились помітні події і у житті Анатолія Петровича — з головного економіста став головним бухгалтером, а у 1989 р. село одностайно обрало його головою колгоспу. Мав на той час такий високий авторитет серед людей, що обласна влада закрила очі на його головний «недолік» — безпартійність. Згодом, коли колгоспи і радгоспи вже стали зайвими державі, громада знову була одностайною: довірила А. П. Вороні стати директором Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Дніпро».

Як відповідальний, передбачливий і сучасний керівник, на очолюваному підприємстві Анатолій Петрович постійно впроваджує інноваційні технології. Зокрема, він зробив чимало, аби зменшити залежність «Дніпра» від кліматичних умов. І на полях, і на фермах запроваджені прогресивні технології європейського рівня, серед яких — реконструйований за чеським проектом (у чотири ряди) корівник, де діє комп’ютеризована доїльна зала «Ялинка». А ще у «Дніпрі» чи не першими на Київщині почали годувати молодняк зерном, що позитивно відобразилося на приростах худоби. Ще у 2000 р., коли більшість господарників лише вивчали закордонний досвід, Анатолій Петрович вже привіз на ферму міксер-кормороздавач. Також провів реконструкцію зерноочисної техніки та звів за італійським проектом зерносушарку. Зберегли у господарстві «радянські комори», але звели й сучасне зерносховище. А на просторій тракторній бригаді поряд зі «сталінською» — надсучасна техніка, що дозволяє посівну провести за п’ять днів (раніше — за два тижні), а жнива — в межах 20 днів (раніше — два місяці). Механізатори вже готові працювати у дві зміни, засіваючи за добу 160 гектарів. Для когось це фантастика, а для ПОСП «Дніпро» — норма. Як і те, що господарство постійно в числі кращих за виробничими здобутками і в районі, і в області.

Як би не змінювався час, у які б ринкові умови не вів, а працелюбам —завжди шана. Тож у Анатолія Петровича чимало нагород, у тому числі медаль «За трудову відзнаку», ордени «За трудові заслуги» ІІ та ІІІ ступенів, «Знак Пошани» І та ІІ ступенів тощо.

«Я кожен день з людьми», — каже А. П. Ворона. І за цими словами не лише згадане. Допомагає продуктами і грішми дитсадкам, школі, місцевій дільничній лікарні. Утримує й футбольну команду «Дніпро», яка прагне стати чемпіоном області. Призові кубки на попередніх змаганнях стверджують: шанс є! А мешканці Стрітівки та Росавки цього літа мріють почути малинові передзвони місцевих церков, які ПОСП «Дніпро» зводить для односельчан за власний кошт. «Пофарбується, піднімуться бані, — ділиться роздумами Анатолій Петрович, — і матимемо святу місцину. Бо не хлібом єдиним…»