Народився 25 вересня 1911 р. у м. Юзівка (Донецьк) у родині гірничого інженера.

Упродовж 1933–1935 рр. проходив службу в 3-й авіадесантній бригаді Українського військового округу. Після демобілізації працював бригадиром та старшим інструктором із підготовки кадрів у будівельно-монтажному управлінні тресту «Доншахтоспецмонтаж».

У 1941 р. на робітничому факультеті Донецького індустріального інституту отримав фах гірничого інженера-шахтобудівника й одразу потрапив на фронт.

Влітку 1942 р. І. Т. Черкашнєв закінчив 2-ге Ростовське артилерійське училище. Командував 2-ою батареєю 275-го гвардійського винищувально-протитанкового артилерійського полку 4-ої гвардійської Речицько-Радомської винищувально-протитанкової артилерійської бригади 69-ої армії Першого Білоруського фронту та був заступником командира артилерійського полку. Воював на Південному, Північно-Кавказькому, Сталінградському, Центральному та Першому Білоруському фронтах. Іван Трохимович — учасник оборонних боїв у районі Таганрога й Ростова-на-Дону (1941), на р. Міус, Сталінградської битви — на підступах і околицях міста (1942), на Курській дузі, Гомельсько-Речицької операції (1943), Брестсько-Люблінської операції (форсування Західного Бугу та Вісли із завоюванням плацдармів), боїв на Пулавському плацдармі у Польщі (1944), Східно-Померанської та Берлінської операції (1945). Був шість разів поранений і контужений.

Наказом Президії ВР СРСР 21 лютого 1945 р. за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті та виявлені мужність і героїзм Іван Трохимович Черкашнєв удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

З 1945 р. був заступником командира артилерійського полку в Смоленську. Працював начальником цеху на заводі у Донецьку, а в 1951 р. із родиною переїхав до Ленінграда.

Нагороджений орденами Червоного Прапора (1943), Червоної Зірки (1943), Олександра Невського (1944), Вітчизняної війни І ст. (1944), Леніна (1945), медалями «За оборону Сталінграда», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною».

Помер 24 лютого 1954 р. Похований на Большеохтинському Георгіївському цвинтарі (Санкт-Петербург).

Народився 5 грудня 1911 р. у с. Надійне Гуляйпільського району Запорізької області. У 1932 р. із відзнакою закінчив робітничий факультет Донецького гірничого інституту. Отримана освіта забезпечила можливість вступу до Вищого військово-морського училища ім. М. В. Фрунзе.

У 1940 р. закінчив спеціальні курси для командного складу Червонопрапорного навчального загону підводного плавання.

Володимир Костянтинович був учасником Великої Вітчизняної війни, командував гвардійським підводним човном «Л-3» бригади підводних човнів Червонопрапорного Балтійського флоту, який наприкінці 1944 р. одним із перших вийшов на південь Балтійського моря здійснив три бойові походи. Загалом за період військової кампанії 1944–1945 рр. він потопив п’ять транспортів, ескадрений міноносець і вартовий корабель противника. На підходах до ворожих баз було виставлено 50 мін.

Наказом Президії Верховної Ради СРСР 8 липня 1945 р. за зразкове виконання бойових завдань командування, особисті мужність та героїзм, виявлені у боях, Володимир Костянтинович удостоєний звання «Герой Радянського Союзу».

Після війни контрадмірал В. К. Коновалов навчався у Військово-морській академії, командував з’єднанням підводних човнів, працював у центральному апараті Міністерства оборони СРСР.

За заслуги перед батьківщиною нагороджений трьома орденами Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденами Ушакова ІІ ст., Вітчизняної війни І ст., Червоної Зірки, медалями.

Помер 29 листопада 1967 р.