Народився 1922 р. в Омській області (Росія). Напередодні війни закінчив автомобільний технікум і став курсантом Ростовського артилерійського училища.

У 1941 р. він добровольцем пішов на фронт. Восени того ж року брав участь в обороні Ростова-на-Дону. Командував батареєю 156-го окремого винищувального протитанкового дивізіону на Воронезькому, Центральному та Першому Українському фронтах.

У боях 13 липня 1944 р. батарея М. М. Турчина втримала плацдарм у районі хутора Шерока (Польща), прицільним вогнем знищивши вогневі точки ворога, які стояли на заваді радянських військ. Його підрозділ знешкодив десять важких танків і штурмових знарядь, три гармати, дев’ять дзотів та 19 кулеметів противника.

Наказом Президії Верховної Ради СРСР 21 лютого 1945 р. старшому лейтенанту М. М. Турчину присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після війни у 1952 р. Микола Миколайович здобув вищу освіту у стінах Донецького індустріального інституту, отримавши фах гірничого інженера.

Народився 28 червня 1914 р. Закінчив чотири курси Донецького індустріального інституту.

У 1939 р. Є. Ф. Філіпських був мобілізований до лав Червоної армії. З червня 1941 р. — учасник Великої Вітчизняної війни. Під м. Ліда (Білорусія) він опинився в оточенні німецьких військ та перейшов у підпілля, де очолив партизанський загін.

Партизанська бригада «Пламя», що воювала на території Мінської області під керівництвом полковника Є. Ф. Філіпських, провела більше 140 операцій проти ворожих ешелонів на залізничній дільниці «Мінськ-Осиповичі». У період «рейкової війни» (1943 р.) партизани підірвали більше 1,5 тис. км залізничного полотна. Спільно з бійцями Другого Білоруського фронту в липні 1944 р. бригада Євгена Федоровича визволила м. Мар’їна Горка Мінської області.

15 серпня 1944 р. наказом Президії Верховної Ради СРСР за зразкове виконання бойових завдань у тилу ворога та особливі заслуги в розвитку партизанського руху Білорусі полковнику Є. Ф. Філіпських присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Помер 10 червня 1953 р.